Україна десятиліттями втрачала оборонні підприємства, технології та інженерів, хоча після розпаду радянського союзу отримала потужну ракетну промисловість. Тепер, під час повномасштабної війни, країна намагається відновити ці спроможності. УНН разом з експертами розбирався, чому Україна втратила частину свого промислового потенціалу та наскільки складно тепер відбудувати власну ракетну школу.
Два роки на розробку балістики
Після десятиліть занепаду оборонної промисловості в Україні в короткі терміни розробили власну балістичну ракету FP-7. Про її перше бойове застосування 1 жовтня 2026 року повідомив президент Володимир Зеленський.
Компанія Fire Point, за словами її CEO Ірини Терех, створила ракету всього за два роки.
Якщо ж говорити про терміни розробки, так би мовити, звичайної балістичної ракети, то в середньому це близько 15 років, хоча буває й від 7 до 30. До FP-7 найкоротший зафіксований термін розробки балістичної ракети становив 7 років, а ми скоротили його до двох
– заявила Ірина Терех.
Вона розповіла, що команда працювала в інтенсивному режимі, намагалася оптимізувати процес розробки та якомога швидше переходити до випробувань. Частину рішень довелося винаходити заново.
СЕО Fire Point також зазначила, що компанія фінансувала розробку власними коштами.
Розробка FP-7 за два роки показує, що українські компанії здатні швидко створювати складні ракетні технології навіть в умовах повномасштабної війни. Тепер важливо розвинути цей результат: налагодити серійне виробництво і розвивати технології.
Але чому Україні взагалі доводиться відновлювати ракетобудування в умовах війни, якщо колись вона мала потужну промислову базу та брала участь у створенні стратегічних ракетних комплексів?
Що Україна отримала після розпаду срср
Після розпаду срср Україні залишилася частина радянської оборонної промисловості. В країні були конструкторські школи, виробничі потужності, інженери і досвід роботи над складними технологічними проєктами.
Водночас, як зазначають військові експерти, успадкована промисловість не була повністю автономною. За словами експерта з оборонної промисловості Анатолія Храпчинського, Україна отримала "уламки розірваних виробничих ланцюгів без замкнутого циклу та специфічний пул замовників", здебільшого це були авторитарні країни третього світу, а в ринки США чи Європи ніхто інтегруватися навіть не намагався.
Після здобуття незалежності Україні потрібно було перебудувати цю систему під власні потреби, визначити пріоритети розвитку армії та створити умови для модернізації підприємств. Проте десятиліттями оборонна промисловість не отримувала достатньо послідовної підтримки, а значна частина державної політики зосереджувалася на використанні вже наявних ресурсів.
Зеленський розповів, якими дронами Сили оборони вдарили по російських НПЗ: модифіковані FP-1 та Ан-196 RS09.10.26, 15:05 • 17010 переглядiв
Військовий експерт Іван Ступак вважає, що саме радянські запаси значною мірою створили хибне відчуття достатності.
До 2013 року існував департамент надлишкового майна, яке просто розпродавалося. Я знав людей, які працювали в "Укрспецекспорті", і вони розповідали: "Танк продали в Пакистан, літак продали ще кудись – усе добре, заробляємо гроші". І ці величезні запаси створили ілюзію, що нам нічого не потрібно робити
– розповів він.
За його словами, країна мала технічні напрацювання, які могла використати для розвитку власних ракетних програм, але не зробила цього вчасно.
Як розпродаж перетворився на втрату технологій
Проблема не лише в тому, що Україна не створювала достатньо нової зброї. Поступово слабшали самі виробничі можливості: підприємства втрачали замовлення, обладнання застарівало, коопераційні звʼязки руйнувалися, а кваліфіковані працівники залишили галузь.
Експерт з оборонної промисловості Анатолій Храпчинський повʼязує це з відсутністю довгострокової оборонної стратегії та нездатністю держави перебудувати успадковану промисловість під нові умови.
За його оцінкою, частина підприємств опинилась в ситуації, коли вони мали підтримувати виробництво без стабільних замовлень і зрозумілих перспектив розвитку. Це призводило до банкрутств, втрати обладнання та скорочення технологічних компетенцій.
Головна проблема тих двадцяти років полягала в абсолютній відсутності державної оборонної доктрини. Замість модернізації та переходу на власні цикли виробництва, країна жила в інфантильній ілюзії безпеки під парасолькою Будапештського меморандуму, розпродаючи радянські арсенали за копійки й щиро вірячи, що армія та оборонка їй більше ніколи не знадобляться
– зазначив Анатолій Храпчинський.
Одним з найскладніших наслідків стала втрата фахівців. Інженерні компетенції формуються роками практичної роботи, а без стабільного виробництва молоді спеціалісти не мають можливості отримувати досвід і переймати знання старших колег.
Грошима можна купити будь-який пʼятиосьовий верстат чи збудувати чистий ангар, але неможливо миттєво відновити культуру хімії, матеріалознавства та фізики твердого тіла. За ці два десятиліття ми вщент знищили спеціальну хімію та порохове виробництво: шосткинські гіганти ("Зірка", "Свема") деградували настільки, що країна втратила повний цикл створення нітроцелюлози, артилерійських порохів і твердого ракетного палива – це те, що не відновлюється без десятиліть хімічних шкіл. Ми повністю поховали власну військову мікроелектроніку та НВЧ-техніку (надвисокі частоти): заводи на кшталт львівського "Полярона", київського "Сатурна" чи запорізького "Гамми" більше не вирощували кристали й не робили елементну базу для радарів і активних радіолокаційних головок самонаведення, через що ми сіли на голку імпорту навіть у базових сенсорах. До цього додалася деградація спецметалургії: втрата технологій точного литва монолітних лопаток для авіаційних і газотурбінних двигунів, а також спеціальних броньових і термостійких титанових сплавів
– пояснив Анатолій Храпчинський.
За його словами, іншим наслідком стала втрата шкіл масштабного конструювання.
Миколаївське важке суднобудування зникло назавжди: разом із банкрутством Чорноморського заводу та заводу ім. 61 комунара померла школа розрахунку та зварювання корпусів океанського класу, центрування валопроводів і координації тисяч постачальників для крейсерів чи авіаносців. Авіабудування на Харківському ХАЗі та київському "Авіанті" втратило культуру серійного збирання: можна мати геніальне КБ "Антонов", але якщо завод за десять років випускає один борт, інженери забувають, як організовувати серійний тактовий конвеєр
– розповів експерт.
Від залежності до власного виробництва: навіщо Україні свої реактивні двигуни для ракет і дронів22.09.26, 13:20 • 55087 переглядiв
Він наголосив, що це стосується не тільки обладнання і інфраструктури, а й досвіду, який передається від одного покоління інженерів до іншого.
Головна непоправна втрата – це "цехова пам’ять". Якщо головний металург чи технолог з оптико-механічного юстування на заводі "Арсенал" іде на пенсію і не передає нюанси учневі, технологія помирає назавжди. А виростити генерального конструктора ракетного комплексу чи розробника тепловізійної матриці за гроші не можна – для цього потрібні 15-20 років безперервної практичної роботи над реальними серійними виробами
– додав Анатолій Храпчинський.
Як розвивати українське ракетобудування
Відновити втрачені виробничі спроможності дуже складно. Експерти зазначають, що для цього потрібні не лише інженерні рішення, а й стабільне фінансування, довгострокові державні замовлення, підготовка фахівців і зрозуміла стратегія розвитку оборонної промисловості.
Військовий експерт Іван Ступак наголошує, що повномасштабна війна змусила Україну прискорити розробку озброєння. Однак швидкість не повинна підміняти системний підхід: оборонні технології потребують тривалих інвестицій, а результат не завжди можна отримати в межах одного бюджетного року.
Оборонна промисловість працює не так, що сьогодні ти дав гроші, а завтра пішов у магазин і купив ракету. Ти можеш інвестувати у 2026 році, а результат побачити лише у 2032-му
– пояснює він.
На його думку, Україні потрібен механізм підтримки перспективних військових розробок за прикладом американського агентства DARPA, яке фінансує дослідження та розробки у сфері оборонних технологій.
У нас є дуже багато талановитих людей, які можуть створювати надзвичайно цікаві речі. Головне – дати їм фінансування і забезпечити його стабільність
– зазначає експерт.
Водночас Анатолій Храпчинський вважає, що відновлення українського ОПК залежить не лише від фінансування окремих підприємств, а й від зміни державної політики. На його думку, Україні необхідно перейти від ситуативних рішень до довгострокової стратегії, яка передбачатиме розвиток приватних оборонних компаній, локалізацію критичних компонентів і співпрацю з європейськими та американськими виробниками.
Справжня незалежність – це не лише остаточний розрив зв'язків із москвою, а й відмова від ролі вічного прохача з простягнутою рукою перед західними партнерами. Нам потрібна власна суб'єктність: агресивна ставка на приватний defence-tech, жорстка ревізія неефективного державного сектору, швидка локалізація критичних компонентів і паритетна інтеграція в ланцюги європейського та американського виробництва на правах рівноправного партнера, загартованого великою війною
– наголошує експерт.
Одним із прикладів такого розвитку може стати Fire Point. Старший аналітик Українського центру безпеки та співпраці Антон Земляний припускає, що компанія може стати основою для подальшого розвитку української ракетної програми та створення цілого сімейства балістичних ракет. Він звернув увагу, що компанія поступово розширює напрямки роботи – від безпілотників і крилатих ракет до балістичного озброєння.
Окрему роль може відіграти міжнародна кооперація. Антон Земляний зазначає, що наміри Fire Point створювати спільні підприємства з європейськими виробниками можуть допомогти масштабувати виробництво, залучити партнерів і знизити ризики російських ударів по виробничих потужностях. У перспективі це також може відкрити нові можливості для інтеграції українських розробок у європейські оборонні програми.
Проте, на думку аналітика, Україна не повинна будувати ракетну програму навколо лише одного виробника.
Я також не відкидав би інших виробників, зокрема державних. В інтересах України, щоб вона мала кілька спроможних виробників ракетного озброєння, а не залежала виключно від однієї приватної компанії. Це створювало б ширшу виробничу базу, посилювало конкуренцію та зменшувало ризики для всієї ракетної програми
– підкреслює Антон Земляний.
Іван Ступак наголошує, що головний урок попередніх десятиліть полягає в необхідності постійно інвестувати у власну оборонну промисловість, а не згадувати про неї лише тоді, коли країна опиняється перед масштабною військовою загрозою.
Якщо ти не фінансуєш власну армію, потім доведеться стояти протягом року і просити допомоги в інших країн. І вдруге такої можливості може вже не бути
– підсумовує експерт.
Чим збивати реактивні дрони: експерти пояснили, як Україна адаптує зброю до нових загроз07.10.26, 15:25 • 31149 переглядiв