У Києві стартував прокат довгоочікуваної екранізації однойменного бестселера Коллін Гувер
Після прочитання книги Wave RBC.UA перевірив, що залишилося від історії на великому екрані.
Книжкова версія "Веріті" – це історія про випадковості, які дуже швидко перестають здаватися випадковими. Про одержимість кар’єрою, людиною, власною правдою. Про сліпу віру в те, що саме твоя версія подій є правильною, навіть коли факти наполегливо доводять протилежне. І, звісно, про неминучість розплати, коли надто довго граєшся із чужими секретами і занадто сильно довіряєш.
Втім, після перегляду стрічки перш за все виникає інше питання: кому "Веріті" не зайде більше? Тим, хто читав книгу, чи тим, хто прийшов без підготовки?
Для перших велика частина фільму сприймається як калька з "Покоївки" з Амандою Сайфред та Сідні Свіні – тільки з іншими іменами. Для других – як дивний експеримент. Особливо якщо врахувати, що міміка й акторська гра Дакоти Джонсон, її флірт із героєм Джоша Гартнетта та загальна манера взаємодії з ним викликають флешбеки ще й з "50 відтінків сірого".
Вихід на територію трилера: чи впорався режисер?
Тут особливо цікаво, хто саме взявся за цю історію. Режисер Майкл Шоуолтер роками працював переважно в комедійному й трагікомедійному жанрі, а "Веріті" стала для нього певним виходом на територію трилера.
В Голлівуді за ним давно закріпилася репутація режисера, який дуже добре працює з акторками першого ешелону і дає їм простір для великих ролей. Під керівництвом Шоуолтера Джессіка Честейн отримала "Оскар" за "Очі Теммі Фей", а Аманда Сайфред здобула "Еммі" за "Вибулу".
З Енн Гетевей Майкл встиг попрацювати у "Думці про тебе", тож певна надія на "Веріті" була, тим більше, що у фільмі задіяли одразу трьох акторів, здатних зробити з матеріалу більше, ніж від них вимагають. Але, схоже, цього разу навіть Шоуолтер не зміг приборкати сценарій.
Кадр з фільму "Веріті" (надано B&H Film Distribution)
Тут варто трохи захистити роман, але не з позиції "книга краще". Літературною вишуканістю він не відрізняється, хоч й написаний жваво. Але деякі діалоги у фільмі примудрилися зробити ще простішими. Там, де в романі хоча б залишається простір для сумніву чи напруги, на екрані виходить майже прямолінійне проговорювання того, що глядачу і так зрозуміло між рядками.
Сюжетні ножиці та змінений фінал
Щодо сюжету, то режисер, схоже, вирішив трохи пожаліти Веріті – дав їй двох дітей замість трьох книжкових. Здавалося б, дрібниця, але це помітно знижує градус трагедії. Не знайшлося у фільмі й місця для сюжетної лінії з подругою Веріті, яка в романі стає важливим каталізатором подій і допомагає розкрити арки героїв Лоуен та Джеремі. У фільмі навіть немає натяку на цей сюжетний твіст.
Название
Найбільше, напевно, шкода фіналу. У книзі після всіх подій залишається неприємне, але цікаве питання: де проходить межа між правдою і брехнею та що відбувається, коли ми цю межу переступаємо? Екранізація значно звужує цю тему, залишаючи передусім трилерну інтригу.
До чого ж насправді веде ця історія? До того, що іноді варто уважніше слухати власну дружину, аби не вляпатися у страшенну халепу!
А якщо серйозно, "Веріті" працює як нагадування про просту й доволі моторошну річ: ніколи не знаєш, наскільки глибокою є кроляча нора за лаштунками чужого життя.